Макет пістолета Walther P38 (1081)

Walther P38 був розроблений на основі моделі Heeres-Pistole конструкторами фірми Вальтер, за безпосередньої участі Фрица Вальтера.

1940 року Р38 став на озброєння німецької армії, й оскільки першими його власниками були офіцери сухопутних військ, перші номери артилерійських важких гармат, а також частина унтер-офіцерського складу вермахту та польових військ СС, Walther P38 отримав назву «офіцерського пістолета».

Широкомасштабні бойові дії під час Другої світової війни вимагали великої кількості зброї, було розгорнуто виробництво P38 під повним контролем німців у Чехії та Бельгії.

За всіх незаперечних переваг Р38 — потужність, плавний спуск із режимом самозведення, дешевизна виробництва (31 рейхсмарки) — вважається, що його хибою є запобіжний механізм. У бойових умовах можливий варіант неповної фіксації прапорця, що може призвести до блокування зброї.

До 1940 року пістолети Р38 мали фірмове клеймо «Walther», подібне до прапорця, проте потім, для дотримання таємності, вся німецька зброя отримала буквено-цифрові коди.

Було розроблено кілька модифікацій Walther P38. 1944 року за спецзамовленням Головного імперського керування безпеки (РСХА) для працівників гестапо й СД випускалися Р38 з дулом завдовжки 85 мм і 68 мм (Walther P38K). Це робило пістолет зручним для «горизонтального» носіння в наплічній кобурі — дулом назад і руків'ям уперед.

Walther P38 був призначений для 8 патронів, але в середині війни була й багатозарядна модель Р44, що мала магазин місткістю 13 патронів. Причому випускалися варіанти як під патрони 7,65 мм або 9 мм «Люггер», так і під патрони 7,65 мм «ТТ». До речі, обидві 7,65-мм версії після закінчення Великої Вітчизняної війни були в озброєнні радянських спецслужб.

Легендарну зброю Walther P38 можна часто бачити в руках героїв кінофільмів. Френк Сінатра тримає його у фільмі «Маньчжурський кандидат», а Харрісон Форд розстрілює з нього нацистів у фільмі «Індіана Джонс і останній хрестовий похід».

Затвор пістолета перезаряджається, магазин не виймається.